Брент Райан: Ідеальне місто – це місто-печворк,
що складається з безлічі маленьких шматочків
Ініціатор студії "Постпромисловий Київ. Трансформації в Україні", доцент Массачусетського технологічного університету Брент Райан розповів про досвід реконструкції промислових районів так званого "іржавого поясу" в США та про можливості використання їхнього досвіду для ревіталізації постпромислового Подолу.

– Розкажіть про ваш досвід досліджень територій так званого «іржавого поясу» в США? Які основні виклики при реконструкції таких територій?
– Процеси деіндустріалізації в США й Україні схожі. У США дуже великі промислові райони, спад активності яких розпочався у 70-80-х роках. У вас багато військових, машинобудівних, сталеварних та інших промислових підприємств, які почали занепадати після 1991 року й зараз неконкурентоздатні. Ніхто не знав, що з ними робити, й для більшості маленьких промислових українських міст це створило величезну проблему. Але в той самий час це – великі можливості. Відродження та зміна економіки міст дозволили пристосувати колишні промислові ділянки для інших видів діяльності.

У США, наприклад, ми зрозуміли, що такі приміщення прекрасно підходять для креативних економік – високих технологій, мистецтва. Їхнім представникам подобається перебувати в промислових будівлях, які захоплюють своїми масштабами, іноді дуже гарною архітектурою. У них відмінне розташування, вони легко адаптуються, можуть використовуватися для різних заходів. Іноді вони межують з житловими районами – це дуже зручно. А ще вони часто знаходяться біля води.
– Які основні проблеми виникають при реконструкції промислових територій?
– Я думаю головна проблема в тому, що девелопери мислять краєвидами Дубаю. Вони думають, що успіх – це висока сяюча будівля. Девелоперам потрібно розширити їхні знання, побачити приклади успішного використання таких будівель. Вони повинні хотіти вчитися й зрозуміти, що промислові будівлі – не проблема, а величезний ресурс. Це не означає, що кожну промислову ділянку потрібно зберегти. Це неможливо. Є зруйновані будівлі або дуже забруднені – в них небезпечно жити й навіть будувати нові будинки через забруднення землі. Але я переконаний, що в Києві є сотня будинків, у яких не тільки цікава архітектура – вони надихають людей на творчість і сприяють зростанню економіки.
– Як мешканці міст у США прийняли процес реновації? Наскільки вони були залучені до процесу?
– Зазвичай під реконструкцією девелопери мають на увазі створення офісного простору класу А. Але містяни можуть використовувати простір для різних цілей, навіть якщо він перебуває в занедбаному або частково занедбаному стані. Можна провести на ділянці фестиваль – і тисячі людей відвідають його, тому що вони хочуть побачити берег, який зазвичай відгороджений шосе. Нехай це не парк, але для людей в ньому є цінність. Ми переконані, що девелопери повинні давати людям доступ до постпромислової території не тільки по завершенню реконструкції, а й під час. Коли девелопери бачать, що роблять люди, вони змінюють проект, підкреслюючи існуючі переваги території.
Головна проблема в тому, що девелопери мислять краєвидами Дубаю. Вони думають, що успіх – це висока сяюча будівля. Девелоперам потрібно розширити їхні знання, побачити приклади успішного використання таких будівель. Вони повинні хотіти вчитися й зрозуміти, що промислові будівлі – не проблема, а величезний ресурс.
– Хто були головні стейкхолдери процесу ревіталізації в США – міська влада, городяни, девелопери або хтось ще?
– Я думаю, це якраз правильний список. Ми повинні пам'ятати, що містяни дуже різні. Наприклад, в процесі вивчення постіндустріального ділянки мій колега Даніель Кампо відвідав її й побачив різноманітні види діяльності. Але коли з початком ревіталізації спробували провести публічну зустріч зацікавлених сторін, люди не прийшли. Деякі з них були безхатьками, а вони не ходять на публічні зустрічі, й ніхто не хоче їх слухати. Це якраз той момент, коли архітектор або міський планувальник повинен проявити чуйність до суспільства й розуміти, що є багато людей, до яких варто прислухатися девелоперам і міській адміністрації. Дуже важливо зрозуміти городян і суспільство – тоді ми зможемо побачити й почути всі перспективи, залучити людей, зацікавлених в реалізації.
– Що спільного між українськими та американськими постпромисловими містами й районами?
– Розташування промислових підприємств на пострадянській території часто набагато краще, ніж у США, й Поділ – яскравий тому приклад. Сусідство з діловим районом міста та житловою забудовою, близькість до метро й доступність для туристів – це чудові умови для постіндустріального району.

Україна має великий потенціал і фантастичну промислову спадщину. Протягом трьох років у мене була мрія привезти сюди моїх студентів, щоб вони могли побачити українські міста. Промислова спадщина тут значно краща, ніж у Сполучених штатах, і Україна може стати провідною країною в світі за повагою до промислової спадщини.
– Як можна використовувати американський досвід реконструкції занедбаних промислових зон в Києві або інших містах України?
– Колективні дії городян у США демонструють, як можна зберегти промислові будівлі. У девелопера й мешканців може бути різне бачення майбутнього старих промислових будівель, але городяни набагато кмітливішої в реновації, ніж девелопери. Наприклад, в Детройті є прекрасний занедбаний вокзал, схожий на палац – в такому стані він перебуває вже років 30. Кожні пару років місто приймало рішення про знищення будівлі. Вона 20 років перебувала в приватній власності девелопера, і він нікого не повідомляв про свої плани щодо майбутньої будівлі. Городяни почали потихеньку відновлювати й ремонтувати маленькі ділянки біля будівлі, проводити заходи на площі поруч з нею. Таким чином вони продемонстрували цінність будівлі й необхідність її зберегти. І зараз автомобільна компанія Ford, заснована в Детройті, переводить в цю будівлю свій найцінніший підрозділ зі створення безпілотних автомобілів. Тому що працівники хочуть працювати не за містом, а в місті. І хочуть жити в місті зі збереженою історією. Тепер в компанії Ford думають над тим, як ввести цю будівлю в експлуатацію, зробити її загальнодоступною й прибутковою для девелопера.

Часом молодь допомагає вирішити проблеми завдяки тому, що мислить по-іншому. Вони можуть змінити мислення старшого покоління просто кажучи: «ми хочемо місто з доступом до води, нам подобаються старі будівлі, промислові райони. Залиште їх тут. Ми хочемо такі місця. Ми не хочемо Дубаї з їх блискучими висотками». Це звучить переконливо для девелоперів. Вони практичні, і вони побудують те, чого вимагає ринок. Думаю, девелопери в Києві починають прислухатися до того, чого хочуть люди. А людям подобаються промислові площі, й вони хочуть їх зберегти.
– У вас уже є розуміння, якою має бути реконструкція постпромислового Подолу?
– В загальних рисах. Ми повинні вислухати пропозиції городян про те, що вони бачать тут зараз. Нам потрібно відкрити частину цих земель для різних видів діяльності. Ми подивимося, які креативні ідеї є у людей.

Київ дуже велике місто з інтенсивним трафіком, але вулиці не завжди комфортні, не завжди є доступ до води. У вас є прекрасні острови між берегами, але часто там просто ліс. У підсумку, немає нічого крім лісу й шосе. Промислові території біля річки можуть стати найбільш затребуваними просторами. Людям потрібно дати доступ до цих територій і подивитися, що їм подобається там робити. Ми можемо почати процес девелопменту спільно з городянами.
– Ви думаєте, суспільна функція має бути основною на цих територіях?
– Ні, я думаю, на цих територіях повинні бути житлові будинки, офіси й магазини. Не ТРЦ, а маленькі магазини. На відміну від торговельних центрів, такі магазини не стандартні. Так само там можуть бути й робочі зони, в якомусь вигляді може повернутися промисловість, адже в наш час велика частина промислового виробництва – екологічно чиста. У США зараз є абсолютно новий рух – він називається «простір для розробників». Це маленькі чисті виробництва. Їхні власники люблять промислові будівлі, вони забезпечують людей роботою, повертають в ці будівлі виробництво. В той самий час ви можете там мати суспільний простір. Це ідеальне місто-печворк – місто, що складається з безлічі маленьких шматочків. Воно не буде повністю зеленим або повністю зайнятим житловими будинками. Це повинно бути поєднання всього – і саме таке поєднання створює ідеальне місто.
Промислові території біля річки можуть стати найбільш затребуваними просторами. Людям потрібно дати доступ до цих територій і подивитися, що їм подобається там робити. Ми можемо почати процес девелопменту спільно з городянами.
– Чому маленькі магазини краще торговельних центрів?
– По-перше, торговельні центри вже існують у великій кількості. По-друге, в них найчастіше розташовується мережевий бізнес, як, наприклад, McDonald's. Це місця для бізнесу, який не належить місцевому населенню. Малий бізнес забезпечує економічну підтримку городянам – вони можуть почати з малого й зростити свій бізнес. Так само він може забезпечити простір для ширшого діапазону бізнесу, ніж торговельні центри.
– Яка роль міського дизайну в благоустрою місті?
– Упорядковане місто – це місто людяного масштабу з зеленими майданчиками, захищеними від сонця, безліччю громадських просторів і будівель різного масштабу. Це не мають бути лише малоповерхові або, навпаки, висотні будинки. Це має бути мікс. Упорядковане місто має приватні й громадські ділянки.

У радянських містах є величезні громадські простори. Але вони не комфортні, тому що занадто великі. Я не кажу, що не має бути монументальності або великих будинків. Повинен бути мікс, діапазон діяльності. Власник також не повинен бути один – їх має бути багато, щоб у людей був вибір.
– Як ми можемо створити упорядковане місто на пострадянських, постіндустріальних територіях?
– Один з варіантів – залучити дизайнерів до процесу проектування будівель, парків і територій замість того, щоб доручити це одному дизайнеру або архітекторові. Дати можливість багатьом архітекторам взяти в цьому участь і дати їм загальні правила. Уряд може встановлювати правила, але він цього не робить. Девелопер теж може створити правила, і це підкаже архітектору потрібне русло. З цього всього ви отримаєте дуже комфортне середовище.
– Українці не довіряють девелоперам, так само, як і уряду. Як, на ваш погляд, можна досягнути порозуміння між стейкхолдерами?
– Це можливість для маленьких компаній, таких як Urban Curators. Не будучи девелоперами, вони можуть завоювати довіру жителів і, в той же час, як професіонали, співпрацювати із забудовниками і державою. У США ми їх називаємо Громадські девелоперські організації. Вони з'явилися в 1970-х як раз тому, що люди не довіряли уряду й не відчували, що до їхньої думки прислухаються.
– Наскільки багато сьогодні таких організацій?
– Їх тисячі й вони мають великий вплив. Іноді вони отримують грошові пожертви від городян, іноді звертаються до інших некомерційних організацій. Комусь допомагають міська влада й девелопери, розуміючи, що участь таких організацій зробить девелоперський процес кращим, а городян - щасливішими від того, що вони залучені до процесу.
– Які ще чинники потрібно врахувати в процесі планування?
– Найважливіший чинник – прозорість і чистота. Всі учасники процесу між собою знайомі й комунікують. Вся інформація доступна, правила лаконічні й правильні. Це не завжди так легко. Але переговори й прозорість – гарний початок.
– Яке місто світу ви вважаєте прикладом ідеального планування?
– Найбільш вдало всі характеристики комфортного міста реалізовані в Барселоні. Це дуже успішне місто. У них немає магістралей, що проходять центром, є прекрасний громадський транспорт. Є обмеження висоти будинків, і воно контролюється. У них демократичний підхід до девелопменту. Це дуже комфортне й дуже гарне місто.

Всі туристи хочуть приїхати до Барселони, архітектори їдуть до Барселони подивитися гарний дизайн. Індустрія хайтек хоче бути в Барселоні. Люди хочуть там жити, бо місто впорядковано. Можна розглядати Барселону як сотню різних шматочків, і запитати себе, який з них ми хочемо повторити. Там багато що можна запозичити. Не можна сказати, що будь-яке місто може миттєво стати таким, як Барселона. Але багато районів Барселони можна скопіювати.
- Скільки часу необхідно на створення успішної моделі міста?
- Близько 40 років.